Використання інформаційних технологій на уроках історії

Брикайло Оксана Ярославівна
вчитель історії Лучківської ЗОШ І-ІІ ст., ІІ категорія

Освіта ХХІ ст. — освіта для людини. Її мета — виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати здобуті знання і уміння для творчого розв’язання проблем, тобто формування життєвих компетенцій учнів.

Одним з найважливіших чинників формування важливих компетенцій є вивчення історії в школі. «Без знання минулого неможливе точне розуміння сучасного», — справедливо наголошував видатний український історик і державний діяч М. Грушевський. Нові підходи до вивчення історії повинні базуватися саме на особистісно-орієнтованому навчанні, а всі педагогічні технології мають бути спрямовані на виховання соціально-адаптованого, свідомого громадянина України, здатного творчо й виважено розв’язувати проблеми у процесі самореалізації особистості.

Для сучасної освіти характерним є пошук нових педагогічних можливостей, що пов’язано насамперед з відмовою від традицій­ного навчання та виховання, з ідеєю цілісності педагогічного процесу як системи, що спирається на теорії загальнолюдських цінностей, гуманізації, особистісно-орієнтованого підходу, пріори­тету суб’єкт-суб’єктних відносин.

К. Ушинський наголошував: ”Тільки особистість може вплинути на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна створити характер”. Величезна роль в становленні творчої особистості належить учителеві. Розвивати творчих особистостей може тільки творчий учитель.

Найголовніше завдання вчителя в будь-якій  ситуації – створити в класі творчу атмосферу, більше того, педагог повинен розуміти психологічну сутність цього процесу. Це насамперед не насильне навчання, а заохочення до пізнання, повага інтелектуальної сили дитини.

Я усвідомила, що викладання історії  в школі сьогодні вимагає від учителя творчого підходу, особливо у виборі методичних прийомів і засобів наочного матеріалу, перенесення акценту викладання на цілеспрямоване навчання, тобто на визначення структури і змісту навально – пізнавальної діяльності учня.

Досвід моєї роботи показує, що монологічні підходи у висвітлені правознавчого матеріалу уже не стимулюють учнів до активного сприйняття понятійного апарату, не розвивають мислення та уяву, не прищеплюють навички роботи з додатковою літературою.

Сьогоднішнім учням потрібен зовсім інший темп викладання: потрібні ділові і рольові ігри, проблемні групи, різні активні форми навчання, які вже давно успішно застосовуються в багатьох країнах світу. Ці завдання повною мірою вирішують активні форми і методи навчання, які мають ряд переваг серед інших методів.  

Тому я поставила перед собою мету:

·       створити  атмосферу  співробітництва, взаємодії вчителя та учня;

·       створити  оптимальні  умови для розвитку творчих здібностей дитини на уроках історії;

·       розвивати життєву та соціальну компетентність школяра.

   Основна ідея досвіду – залучення учнів до самостійного пошуку розв’язання проблем на основі отриманих знань для усвідомлення ними сутності і соціальної значущості історичних явищ, що сприятиме формуванню їхньої культури.

Проблема над якою я працюю: «Ефективне використання інноваційно-комунікаційних та активних технологій у процесі вивчення шкільного курсу історії та правознавства».Дану проблему втілюю в життя за допомогою використання  різних технологій , методів, прийомів навчання.

    Багато основних методичних інновацій пов’язано із застосуванням інтерактивних технологій. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем.

   У своїй роботі найчастіше використовую такі  інтерактивні технології: роботу в парах, малих групах, мозковий штурм, акваріум,   обговорення проблеми в загальному колі,   мікрофон, незакінчені речення,  аналіз ситуації; модель навчання у грі (спрощене судове слухання;  розігрування ситуації за ролями );навчання в дискусії (дискусія;   дискусія у стилі телевізійного ток-шоу;  оцінювальна дискусія;   дебати).

    У дослідженнях Х.Є.Майхнера зазначається, що людина в процесі пасивного сприйняття запам’ятовує 10% того, що прочитала, 20% того, що почула, 30% того, що побачила, 50% побаченого та почутого. А при активному сприйняті в пам’яті зберігається 80% того, що говорить сама, і 90% того, що виконує або створює самостійно. Отже, активні методи навчання значно поліпшують запам’ятовування матеріалу, сприяють його ідентифікації та цілеспрямованій практичній реалізації. Саме вони дозволяють зробити навчальний процес більш результативним.

Застосування різноманітних методик викликає інтерес до вивчення історії та правознавства, творчості, поштовх до вільного мислення, дає можливість показати себе в колективі, відбувається розкріпачення особистості - дитина почувається вільно, спокійно, впевнено.

Практика показала, що не лише традиційні, а навіть ефективні інноваційні технології навчання не завжди дають бажаний результат і по­требують коригування та адаптації до потреб пере­січного учня. Тому я вирішила наступне:

1)     з огляду на великий обсяг навчального мате­ріалу та необхідність формування навчальних компетенцій, перевагу віддавати урокам ви­вчення нового матеріалу, формування умінь та навичок, визначивши пріоритетні питання, їх вивченню приділити основну увагу;

2)     упродовж уроку, крім інноваційних засобів на­вчання, використовувати традиційні. Виробити в учнів потребу занотовувати найважливішу інформацію, створюючи при цьому опорний конспект;

3)     активно застосовуючи підручник, історичний атлас і тексти документів, забезпечувати мак­симальні можливості для самостійної роботи учнів, що сприятиме перетворенню учнів на активних суб’єктів навчальної діяльності;

4)     у ході вивчення нового навчального матеріалу постійно створювати умови для актуалізації ра­ніш набутих знань, завдяки чому учень усві­домлює важливість і можливість практичного застосування;

5)     обов’язково оцінювати навчальну діяльність учнів.

   Оволодіння знаннями дещо схоже на науковий процес пізнання нових явищ. Тому завдання вчите­ля — не «полегшувати» цей процес, стаючи єдиним джерелом інформації, а раціонально організувати по­шук істини і тим самим прискорювати процес пізнан­ня. Іншими словами, вчитель лише створює необхід­ні умови для пробудження пізнавальної активності учнів.

     Процес викладання є організацією цілеспря­мованого й систематичного впливу вчителя на учня з метою досягти певної навчальної мети. Цей вплив може бути безпосереднім (викладення основ­ного теоретичного та фактичного матеріалу вчи­телем за допомогою доведення, характеристики, розмірковування, пояснення, розповіді, опису) або опосередкованим (у вигляді настанов, що спонука­ють до самостійного набуття певних умінь, знань або ціннісних сенсів).

     Завдяки використанню особистісно-орієнтованих, інтерактив­них технологій поглиблюється рівень оволодіння вміннями. Учень, який поступово починає відчувати себе суб'єктом процесу навчання, ви­користовуючи весь комплекс умінь, накопичує досвід спілку­вання, привчається ефективно працювати в групі, колективі, вчиться співвідносити та гармо­нізувати власні інтереси й інте­реси інших.

І хоча освіта досить консервативна система, потрібно шукати нові шляхи і підходи для того, щоб реалізувати ідею формування компетентності випускника школи. Але містком до розв’язання проблеми повинна стати не примітивна компетентність, коли випускник школи багато знає, а компетентність у широкому розумінні, коли молода людина вміє використати свої знання на користь собі й суспільству, тобто знає, як реалізувати себе в житті.